Здобуття Україною незалежності

Здобуття Україною незалежності

До серпня 1991 р. протистояння сил реакції й демократії досягло критичної точки.

З одного боку, наростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процес демократизації суспільства, державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, що правила від імені народу, не маючи на це повноважень від нього, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, монопольне становище військово-промислового комплексу, вірність неосталінізму й усьому, що з ним пов’язане.

19–21 серпня 1991 р. в СРСР була здійснена спроба державного перевороту: президент СРСР М. Горбачов ізольований із родиною й помічниками на дачі «Форос» у Криму; створено Державний Комітет із надзвичайного стану (рос. — ГКЧП); у Здобуття Україною незалежності Москву введені війська. Опір путчистам організували й очолили в Москві Б. Єльцин і Верховна Рада Росії. 300 тис. москвичів живим ланцюгом стали навколо «Білого дому» — резиденції уряду й Верховної Ради Росії. Армія в цілому відмовилася підтримувати змовників і перейшла на бік демократів. Верховна Рада Росії оголосила членів ГКЧП змовниками й путчистами, поставила вимогу звільнити М. Горбачова.

В Україні найбільш рішуче проти ГКЧП виступили демократичні сили (Рух, нові політичні партії; із заявою протесту виступив заступник голови ВР України В. Гриньов).

У результаті спроба перевороту провалилася. Відразу після провалу путчу і як реакція на нього виник могутній процес дезінтеграцї країни. Розпочалася серія актів Здобуття Україною незалежності і декларацій про незалежність. Це був свого роду захист республік у відповідь на переворот.


documentainantx.html
documentainavef.html
documentainbcon.html
documentainbjyv.html
documentainbrjd.html
Документ Здобуття Україною незалежності