Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність.

1. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його за­стосування свідчать про те, що держава відводить покаранню значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Серед заходів державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покарання є необхідним і важливим інструментом. Во­но є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

2. Однак значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорсткішим покарання, що, на жаль Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність., нерідко спостерігається на практиці. Історія боротьби зі зло­чинністю в нашій і багатьох інших країнах свідчить про те, що жорстокість покарання не дає бажаного результату. В багатьох випадках жорстокість по­карання переконує винного в його несправедливості, робить самого засуд­женого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, непо­ваги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначаєтьсяне його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю застосування за кожний вчинений злочин. Слід зазначити, що в новому КК ця позиція знайшла своє чітке вираження. Вперше здійснена значна гуманізація репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачене Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. альтернативне з позбавленням волі на певний строк і тільки за особливо тяжкі злочини проти життя. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості прак­тично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань (ст. 51 КК) і санкціях за значну кількість злочинів передбачені нові, гуманні види пока­рань: громадські роботи, арешт, обмеження волі, значно розширені можли­вості застосування штрафу та інших покарань, не пов'язаних з позбавлен­ням волі.

Усе це дає реальні можливості для зміни професійної свідомості і відмо­ви від тенденції зайвої жорстокості покарання в судовій практиці. Роль Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його при­значення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призна­чити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і до­статнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. На це орієнтує судову практику і Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» від 22 грудня 1995 р. № 22. Тільки таке покарання може сприйматися винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат вчиненого Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. ним злочину.

Покарання завжди має застосовуватися з додержанням двох важливих напрямів, властивих каральній політиці: 1) застосування суворих покарань до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини, а та­кож до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп;



2) застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарань осіб, що вчинили вперше зло­чини невеликої або середньої тяжкості.

Поєднання цих напрямів знайшло відображення в новому КК і має бути реалізоване в діяльності судових органів.

3. Покарання — це один із центральних інститутів кримінального права, якому відведена важлива роль в охороні найбільш значущих суспільних відносин Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. від злочинних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосо­вується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчи­ненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Аналіз цього поняття, а також статей 1, 2 і 88 КК дає мож­ливість виділити основні ознаки покарання, які визначають його соціальний та правовий зміст і відрізняють цей вид державного примусу від інших. Та­кими розпізнавальними ознаками є: визнання покарання найбільш суворим заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання. Воно примушує винну особу до законослухняної поведінки; застосування покарання є одним Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. із завершальних етапів кримінальної відповідальності, тому що особа не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку (див. коментар до ст. 2 КК). Отже, воно є логічним юридичним наслідком злочину. Перед­бачені в законі інші методи реагування держави на злочини такі, як: звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45, 46, 47, 48 КК; звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосу­ванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру (статті 97, 105 КК); звільнення від покарання або від його відбування на підставі статей 74, 75, 83, 84 КК є винятком і можливі лише за наявності достатніх для цього підстав. Тому оцінка покарання Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. як кінцевого юридич­ного наслідку злочину є його характерною ознакою; покарання — це визначений у законі (ст. 51 КК) вид державного приму­су, застосування якого можливе лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру; покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод за­судженого. У цьому проявляється така його властивість, як кара, що робить покарання найгострішим заходом державного примусу. Кара — це влас­тивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. В одних покараннях каральна властивість виражена більшою мірою, наприклад, при довічному позбавленні волі Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. чи позбавленні волі на певний строк, матеріальних або майнових позбавленнях в таких покараннях, як штраф і конфіскація майна; в інших — превалюють обмеження інших прав, наприклад, право займатися професійною діяльністю, мати звання то­що. Кожне покарання спричиняє і різного ступеня моральні страждання — ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Всі ці обмеження виз­начають кару як ознаку покарання. Обсяг кари як ознаки покарання завжди повинен відповідати тяжкості злочину; покарання засудженого завжди виражає негативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що містить конкретну міру покаран­ня і виноситься судом від імені держави. Таким Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. чином, з точки зору криміна­льного закону і моральності, призначене покарання виступає правовим кри­терієм, показником негативної оцінки злочину і особи, яка його вчинила; покарання завжди має особистий характер, тобто призначення криміна­льного покарання і його виконання можливі тільки щодо особи, винної у вчиненні злочину. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близь­ких родичів; покарання винної особи за вчинений злочинтягне за собою судимість (див. коментар до ст. 88 КК). За своїм змістом судимість — це певний пра­вовий статус засудженого, який пов'язаний з різного роду правообмеження-ми та іншими несприятливими наслідками, протягом визначеного в законі Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. строку. Судимість зберігає певні обмеження прав засудженого навіть після відбуття ним покарання і визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину. Все це визначає судимість як самостійну ознаку покарання.

4. Мета покарання — це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його до особи, що вчинила злочин. У частині 2 ст. 50 КК мета покарання чітко визначена. Це:

1) кара як відплата засудженомуза вчиненедіяння;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;

4) запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб. Застосовуючи покарання, суд має на меті покарати винного,що необхідно для захисту суспільства і для задоволення почуття обурення і справедливості потерпілого, його близьких та Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. суспільства в цілому. Визнання кари ме­тою покарання не зменшує кари як суттєвої властивості (ознаки) будь-яко­го покарання. Кара виступає в двох іпостасях, що перебувають у діалек­тичній єдності. Але їм притаманні і деякі особливості. Кара як органічна властивість покарання знаходить своє вираження не тільки в застосуванні покарання, але і у санкції статті й відповідній нормі Загальної частини КК, де описані характерні його ознаки. У такій якості кара не тільки визначає характер покарання, а й значною мірою забезпечує досягнення всіх цілей по­карання. Однак кара як мета виражається тільки в призначенні і реалізації конкретної міри покарання до Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. особи, яка вчинила злочин. Тут уже визнача­ються вид і строк покарання, конкретизується характер фізичних і мораль­них позбавлень і обмежень, яких зобов'язаний зазнати засуджений у відпла­ту за вчинений злочин. Забезпечення цієї мети — обов'язкова відповідь дер­жави на вчинений злочин. Мета кари здійснюється завжди при застосуванні будь-якого покарання.

Досягається мета кари не тільки виконанням покарання. Здійснення цієї мети починається з моменту призначення судом конкретної міри покарання. Саме призначення покарання завдає засудженому суттєвих моральних страждань, ганьби і сорому, що є невід'ємними складовими здійснення ка­ри. Воно надовго залишає сліди в його свідомості і водночас сприяє Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. тому, щоб він усвідомив та спокутував свою вину перед потерпілим і суспільством. Необхідно враховувати і те, що сам факт призначення не­обхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує почуття спра­ведливості потерпілого і суспільства.

Мета виправлення засудженого. Досягнення цієї мети припускає усунен­ня суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в резуль­таті якого з'являється схильність до правомірної поведінки і головне — за­суджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів.

Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засуд­женого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейт­ралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом по­карання, прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату виз­нається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат за­стосування покарання, суттєвий показник його ефективності.

Мета запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна превенція). Досягнення цієї мети відбувається шляхом такого впливу пока­рання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочи­ни. Такого результату може бути досягнуто самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити новий злочин. Так, при призначенні такого покарання Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність., як позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, засу­джений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища.

Мета запобігання вчиненню злочинів іншими особами (так звана загальна превенція) полягає в такому впливі покарання, який забезпечує поперед­ження вчинення злочинуз боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, зви­чок, принципів, релігійних настанов і переконань. Досягнення цієї мети за­безпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджають про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призна Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність.­ченням покарання та його виконанням. Найчастіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів; страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

5. Гуманні положення ст. 28 Конституції України про те, що ніхто не мо­же бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що при­нижує його гідність, поводженню чи покаранню, повністю відповідають ви­могам ст. 5 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. та іншим міжнародним актам про права людини і поводження із засудженими. Знай­шли вони вираження і в новому КК, де чітко визначено, що покарання Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність. не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50 КК). Дотримання цих вимог гарантується ще і тим, що існуюча у нас система покарань не передбачає тілесних покарань, які спричиняють біль та інші фізичні страждання, чи таких, що спеціально принижують гідність засудженого.

Однак слід зазначити, що призначення і виконання кримінального пока­рання певною мірою спричиняє фізичні і моральні страждання винній особі, як це має місце в момент її засудження, ізоляції при позбавленні волі, об­меженні волі, конфіскації майна, позбавленні права займати певні посади або займатися певною діяльністю та ін. Але це природно властиві покаран Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність.­ню страждання, які є результатом його законного застосування.


documentaintanx.html
documentainthyf.html
documentaintpin.html
documentaintwsv.html
documentainuedd.html
Документ Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизи­ти людську гідність.